Чижевський і світогляд
КАТЕГОРІЯ СВІТОГЛЯДУ В ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИХ СТУДІЯХ ДМИТРА ЧИЖЕВСЬКОГО
Творчість Дмитра Чижевського, одного з найбільших українознавців ХХ століття, стала об’єктом уваги дослідників ще за життя автора. Варто згадати хоча б роботу Є.Пизюра «Дмитро Чижевський (до 60-літнього ювілею)» [10]. З діаспорних видань потрібно також назвати статті А.Хруцького [13] та Т.Закидальського [6], в яких здійснена спроба дати оцінку історико-філософським поглядам Чижевського з позицій аналітичного підходу у широкому розумінні цього слова. Сюди ж може бути віднесена і стаття американських дослідників О.Пріцака та І.Шевченка [12].
В Україні наукова творчість Чижевського особливо активно стала вивчатись, починаючи з 90-х рр. ХХ сторіччя. До першої з таких робіт варто віднести статтю В.Лісового [9]. Особливо багато робіт, написаних українськими дослідниками, присвячено історико-філософським побудовам Чижевського та розумінню ним специфіки українського філософського процесу. На цю тему писали В.Горський [4], С.Кримський [8], П.Гнатенко [3], І.Гомілко, А.Погорілий [11].
У руслі цих останніх робіт написана і дана розвідка. Метою статті є – показати як залежить у творах Дмитра Чижевського історичний образ філософського процесу в Україні від смислового наповнення категорії світогляду.
Спочатку про історичний характер смислів поняття світогляду. Німецьке слово Weltanschauung (світоспоглядання) активно використовується у філософській мові, починаючи з кінця ХVIII століття. Так, вже у Кантовій «Критиці здатності до судження» світогляд («світоспоглядання») означає спостереження світу, дане в почутті, світоспоглядання як просте сприйняття природи у самому широкому розумінні цього слова. Варто також нагадати, що у Канта термін «споглядання» використовується на означення саме апріорних форм почуттєвості. Це уявлення, що може бути дане до будь-якого мислення. У роботі відомого теолога, одного з творців ідеології романтизму Ф.Шляйєрмахера «Монологи» один із розділів так і називається «Світоспоглядання». Як можна зробити висновок, тут це поняття також означає лише почуттєвий погляд на світ. Але досить швидко цей термін пов’язується із сферою розуму. Так, вже у Г.В.Ф. Гегеля, у його «Естетиці», зустрічається термін «теоретичний світогляд» [2, 192], який, правда, стосується лише поезії, а у Ф.В.Й.Шелінга – «науковий світогляд» [18, 88]. Представник Марбурзької школи неокантіанства Ернст Кассірер у книзі «Життя та вчення Канта» (1903 р.) вводить поняття «світоглядна філософія».
В українську мову слово «світогляд» активно входить, починаючи із другої половини ХІХ століття (одним із перших випадків його вживання є назва роботи І.Нечуя-Левицького «Світогляд українського народу». Ця робота почала друкуватись у журналі «Правда» з 1868 року.).
Та найбільший вплив на пов’язування філософії із категорією світогляду мали розробки німецького філософа Вільгельма Дільтея (1833–1911). У Дільтея світогляд не є продуктом мислення. Для нього це життєве відношення (ставлення) людини до світу. Фундамент світогляду – життєві настрої. Із них потім формуються три модуси життєвих відносин – предметне осягнення, надання мети і встановлення цінностей. Як писав Дільтей, світогляд – це первинна «інтерпретація дійсності». Через світогляд дійсність входить у свідомість, будучи вже протлумаченою (видозміненою) завдяки застосуванню до цієї самої дійсності операції оцінювання, а значить і вибіркового ставлення. У статті «Сутність філософії» (1907 р.) Дільтей показав як поєднані світогляд і філософія. Світогляд утримує в собі ряд припущень про те, як повинна виглядати філософія. Він відіграє роль своєрідної філософії, задаючи перспективу висловлювань про цей світ, для яких філософія визначає критерії загальнозначущості. Філософія у цьому сенсі є «з’єднуючою свідомістю чи розсудливістю, що торкається життя і світу» у їх цілісності на відміну від спеціалізованих наук. Тобто світогляд містить у собі ще і «імпліцитну філософію» завдяки цілісності, загальності та докорінності світу, що схоплюється в ньому.
У творця феноменологічної філософії Едмунда Гуссерля (1859–1938) проблема світоглядної філософії чільно пов’язана із принципом історизму. Саме залежність світогляду від часу робить її висновки мінливими. А філософія повинна бути, на думку Гуссерля, науковою, тому, що «ідея» науки позачасова, а це у даному випадку означає: не обмежена ніякими відношенням до духу часу» [5, 731-732]. Або ще: «Світогляди можуть сперечатись, і тільки наука може вирішувати і її рішення несуть на собі печатку вічності» [5, 738]. Отже, Гуссерль тут іде за неокантіанцями і чітко розрізняє наукову та світоглядну філософії.
На цьому етапі смислового розвитку поняття «світогляд» і зустрівся з ним Чижевський. Специфіка розуміння світогляду Чижевським полягає в тому, що у нього він носить крім усього іншого ще і надіндивідуальний характер (світогляд часу, світогляд епохи і, врешті, світогляд народу). Так, наприклад, «народний світогляд» для нього «є національно-зумовлене становисько даного народу до світу та життя. Він виявляється і в тім, що цей народ у світі любить, чого в житті він уникає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно і т.д. Розуміється, протягом віків народній світогляд не залишається все тим самим. І впливи чужих культур і великі зміни у власному житті – все це накладає відбиток на психіку народню. Народній світогляд є, таким чином, сполучення певних надісторичних та історичних елементів. Історично-зумовлені елементи, розуміється, легше піддаються зміні, ніж зумовлені певним психічним укладом нації» [14, 16]. «Становисько» або ставлення у Чижевського і є оте Дільтеєве «відношення» людини до світу, що є визначальною рисою світогляду. Але крім цього, розуміння світогляду Чижевським у його колективних формах фактично приводить до ототожнення його із народним характером.
Первинно поняття світогляду може бути застосоване лише до змісту індивідуальної свідомості. Щоб стати колективним світогляд повинен пройти процедуру типологізації. Тип – це тенденція, що внутрішньо притаманна світогляду. З іншого ж боку – це теоретична конструкція створена для класифікації та інтерпретації. У даному випадку тип не стільки відображає дійсність, скільки формує перспективу її вивчення. Таке розуміння типу утворюється через виділення у певній групі індивідуальних світоглядів однорідних ознак та виведення їх на надіндивідуальний теоретичний рівень; тоді і виникає уявлення про певну форму колективного світогляду, наприклад національний світогляд. Адекватно така конструкція може існувати тільки на мисленнєвому рівні свідомості, але справа в тому, що часто ця конструкція починає трактуватись в якості об’єктивно значущої, тобто предмет думки перетворюється у предмет сам по собі, і знову привноситись у емпіричну дійсність або ж емпірична дійсність починає розчинятись у такій конструкції-ідеалі. Все це стає можливим, коли два рівні світоглядів – неповторні одиничні та ідеальні відображення їх у типах як колективні світогляди – починають порівнюватись і світогляд як тип стає зразковим, «справжнім» світоглядом. Таке змішування логічно-несуперечливого (чистого) типу та змісту індивідуальних світоглядів є результатом операції, яка з часів Канта називається гіпостазуванням. І якщо гегелівський «дух», наприклад, будучи гіпостазованим, існує в метафізичній реальності, то у випадку з національним характером (світоглядом) справи інші – він не просто гіпостазований, але ще й поміщений в емпіричну реальність. Власне, те що ми називаємо національним світоглядом є не больше, ніж результатом історичної взаємодії індивідуальних світоглядів і перетворення тим же індивідуальним світоглядом цієї взаємодії (функціональних відносин) у самостійну єдність. Національний світогляд тоді стає самостійною силою, що диктує умови українськості. Тут важливе те, що саме народний світогляд є єдиним критерієм національного, а не мова, культура, самосвідомість чи їх сукупність, наприклад.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вундт В. Нации и их философия.- Екатеринослав: Наука, 1919. — 83 с.
2. Гегель Г.В.Ф. Лекции по эстетике. Книга 3 // Гегель Г.В.Ф. Сочинения: В 14 т. — М.: Изд-во соц.-эконом. лит., 1958. — Т. XIV. — 440 c.
3. Гнатенко П.І. Український національний характер. — К.: «ДОК-К», 1997. — 116 с.
4. Горський В. Дмитро Чижевський як фундатор історико-філософського українознавства // Горський В. Філософія в українській культурі: (методологія та історія). — К.: Центр практичної філософії, 2001. — С. 144-150.
5. Гуссерль Э. Философия как строгая наука // Гуссерль Э. Логические исследования. Картезианские размышления.- Минск: Харвест; М.: АСТ, 2000. — С. 667-743.
6. Закидальський Тарас. Досліди в діаспорі над історією вкраїнської філософії // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — №4. — С. 89-100.
7. Козак Степан. Українська романтична історіософія з погляду Дм.Чижевського // Філософська і соціологічна думка. — 1994. — №5-6. — С. 29-36.
8. Кримський С. Дмитро Чижевський про національне визначення історико-філософського процесу в Україні // Філософська думка. — 1998. — №3. — С. 103-110.
9. Лісовий В. Дмитро Чижевський: життєвий шлях і світогляд // Лісовий В. Культура. Ідеологія. Політика. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. — С. 297-325.
10. Пизюр Є. Дмитро Іванович Чижевський (до 60-літнього ювілею). — Б.м. Вид-во “Україна”, 1955.
11. Погорілий А.О. Чижевський як історик української філософії // Проблеми філософії.- К., 1992.- Вип. 92.- С. 20-27.
12. Пріцак О., Шевченко І. Пам’яті Дмитра Чижевського // Філософська і соціологічна думка. — 1990. — №10. — С. 86-99.
13. Хруцький А. Коментар до історіографії філософії в Україні Чижевського // Сучасність.- 1988. — Ч.5. — С. 61-68.
14. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні.- Мюнхен, 1983. — 175 с.
15. Чижевський Д. С.Л.Франк як історик філософії і літератури // Філософська і соціологічна думка. — 1990. — №11. — С. 36-49.
16. Чижевський Д. Антична філософія в конспективному вигляді. — Кіровоград, 1994. — 72 с.
17. Чижевський Д. Українська філософія // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича.- К.: Либідь, 1993. — С. 167-188.
18. Шеллинг Ф.В.Й. Философские исследования о сущности человеческой свободы и связанных с ней предметах // Шеллинг Ф.В.Й. Сочинения в 2 т. — М.: Мысль, 1989. — Т.2. — С.86-158.
Творчість Дмитра Чижевського, одного з найбільших українознавців ХХ століття, стала об’єктом уваги дослідників ще за життя автора. Варто згадати хоча б роботу Є.Пизюра «Дмитро Чижевський (до 60-літнього ювілею)» [10]. З діаспорних видань потрібно також назвати статті А.Хруцького [13] та Т.Закидальського [6], в яких здійснена спроба дати оцінку історико-філософським поглядам Чижевського з позицій аналітичного підходу у широкому розумінні цього слова. Сюди ж може бути віднесена і стаття американських дослідників О.Пріцака та І.Шевченка [12].
В Україні наукова творчість Чижевського особливо активно стала вивчатись, починаючи з 90-х рр. ХХ сторіччя. До першої з таких робіт варто віднести статтю В.Лісового [9]. Особливо багато робіт, написаних українськими дослідниками, присвячено історико-філософським побудовам Чижевського та розумінню ним специфіки українського філософського процесу. На цю тему писали В.Горський [4], С.Кримський [8], П.Гнатенко [3], І.Гомілко, А.Погорілий [11].
У руслі цих останніх робіт написана і дана розвідка. Метою статті є – показати як залежить у творах Дмитра Чижевського історичний образ філософського процесу в Україні від смислового наповнення категорії світогляду.
Спочатку про історичний характер смислів поняття світогляду. Німецьке слово Weltanschauung (світоспоглядання) активно використовується у філософській мові, починаючи з кінця ХVIII століття. Так, вже у Кантовій «Критиці здатності до судження» світогляд («світоспоглядання») означає спостереження світу, дане в почутті, світоспоглядання як просте сприйняття природи у самому широкому розумінні цього слова. Варто також нагадати, що у Канта термін «споглядання» використовується на означення саме апріорних форм почуттєвості. Це уявлення, що може бути дане до будь-якого мислення. У роботі відомого теолога, одного з творців ідеології романтизму Ф.Шляйєрмахера «Монологи» один із розділів так і називається «Світоспоглядання». Як можна зробити висновок, тут це поняття також означає лише почуттєвий погляд на світ. Але досить швидко цей термін пов’язується із сферою розуму. Так, вже у Г.В.Ф. Гегеля, у його «Естетиці», зустрічається термін «теоретичний світогляд» [2, 192], який, правда, стосується лише поезії, а у Ф.В.Й.Шелінга – «науковий світогляд» [18, 88]. Представник Марбурзької школи неокантіанства Ернст Кассірер у книзі «Життя та вчення Канта» (1903 р.) вводить поняття «світоглядна філософія».
В українську мову слово «світогляд» активно входить, починаючи із другої половини ХІХ століття (одним із перших випадків його вживання є назва роботи І.Нечуя-Левицького «Світогляд українського народу». Ця робота почала друкуватись у журналі «Правда» з 1868 року.).
Та найбільший вплив на пов’язування філософії із категорією світогляду мали розробки німецького філософа Вільгельма Дільтея (1833–1911). У Дільтея світогляд не є продуктом мислення. Для нього це життєве відношення (ставлення) людини до світу. Фундамент світогляду – життєві настрої. Із них потім формуються три модуси життєвих відносин – предметне осягнення, надання мети і встановлення цінностей. Як писав Дільтей, світогляд – це первинна «інтерпретація дійсності». Через світогляд дійсність входить у свідомість, будучи вже протлумаченою (видозміненою) завдяки застосуванню до цієї самої дійсності операції оцінювання, а значить і вибіркового ставлення. У статті «Сутність філософії» (1907 р.) Дільтей показав як поєднані світогляд і філософія. Світогляд утримує в собі ряд припущень про те, як повинна виглядати філософія. Він відіграє роль своєрідної філософії, задаючи перспективу висловлювань про цей світ, для яких філософія визначає критерії загальнозначущості. Філософія у цьому сенсі є «з’єднуючою свідомістю чи розсудливістю, що торкається життя і світу» у їх цілісності на відміну від спеціалізованих наук. Тобто світогляд містить у собі ще і «імпліцитну філософію» завдяки цілісності, загальності та докорінності світу, що схоплюється в ньому.
У творця феноменологічної філософії Едмунда Гуссерля (1859–1938) проблема світоглядної філософії чільно пов’язана із принципом історизму. Саме залежність світогляду від часу робить її висновки мінливими. А філософія повинна бути, на думку Гуссерля, науковою, тому, що «ідея» науки позачасова, а це у даному випадку означає: не обмежена ніякими відношенням до духу часу» [5, 731-732]. Або ще: «Світогляди можуть сперечатись, і тільки наука може вирішувати і її рішення несуть на собі печатку вічності» [5, 738]. Отже, Гуссерль тут іде за неокантіанцями і чітко розрізняє наукову та світоглядну філософії.
На цьому етапі смислового розвитку поняття «світогляд» і зустрівся з ним Чижевський. Специфіка розуміння світогляду Чижевським полягає в тому, що у нього він носить крім усього іншого ще і надіндивідуальний характер (світогляд часу, світогляд епохи і, врешті, світогляд народу). Так, наприклад, «народний світогляд» для нього «є національно-зумовлене становисько даного народу до світу та життя. Він виявляється і в тім, що цей народ у світі любить, чого в житті він уникає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно і т.д. Розуміється, протягом віків народній світогляд не залишається все тим самим. І впливи чужих культур і великі зміни у власному житті – все це накладає відбиток на психіку народню. Народній світогляд є, таким чином, сполучення певних надісторичних та історичних елементів. Історично-зумовлені елементи, розуміється, легше піддаються зміні, ніж зумовлені певним психічним укладом нації» [14, 16]. «Становисько» або ставлення у Чижевського і є оте Дільтеєве «відношення» людини до світу, що є визначальною рисою світогляду. Але крім цього, розуміння світогляду Чижевським у його колективних формах фактично приводить до ототожнення його із народним характером.
Первинно поняття світогляду може бути застосоване лише до змісту індивідуальної свідомості. Щоб стати колективним світогляд повинен пройти процедуру типологізації. Тип – це тенденція, що внутрішньо притаманна світогляду. З іншого ж боку – це теоретична конструкція створена для класифікації та інтерпретації. У даному випадку тип не стільки відображає дійсність, скільки формує перспективу її вивчення. Таке розуміння типу утворюється через виділення у певній групі індивідуальних світоглядів однорідних ознак та виведення їх на надіндивідуальний теоретичний рівень; тоді і виникає уявлення про певну форму колективного світогляду, наприклад національний світогляд. Адекватно така конструкція може існувати тільки на мисленнєвому рівні свідомості, але справа в тому, що часто ця конструкція починає трактуватись в якості об’єктивно значущої, тобто предмет думки перетворюється у предмет сам по собі, і знову привноситись у емпіричну дійсність або ж емпірична дійсність починає розчинятись у такій конструкції-ідеалі. Все це стає можливим, коли два рівні світоглядів – неповторні одиничні та ідеальні відображення їх у типах як колективні світогляди – починають порівнюватись і світогляд як тип стає зразковим, «справжнім» світоглядом. Таке змішування логічно-несуперечливого (чистого) типу та змісту індивідуальних світоглядів є результатом операції, яка з часів Канта називається гіпостазуванням. І якщо гегелівський «дух», наприклад, будучи гіпостазованим, існує в метафізичній реальності, то у випадку з національним характером (світоглядом) справи інші – він не просто гіпостазований, але ще й поміщений в емпіричну реальність. Власне, те що ми називаємо національним світоглядом є не больше, ніж результатом історичної взаємодії індивідуальних світоглядів і перетворення тим же індивідуальним світоглядом цієї взаємодії (функціональних відносин) у самостійну єдність. Національний світогляд тоді стає самостійною силою, що диктує умови українськості. Тут важливе те, що саме народний світогляд є єдиним критерієм національного, а не мова, культура, самосвідомість чи їх сукупність, наприклад.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вундт В. Нации и их философия.- Екатеринослав: Наука, 1919. — 83 с.
2. Гегель Г.В.Ф. Лекции по эстетике. Книга 3 // Гегель Г.В.Ф. Сочинения: В 14 т. — М.: Изд-во соц.-эконом. лит., 1958. — Т. XIV. — 440 c.
3. Гнатенко П.І. Український національний характер. — К.: «ДОК-К», 1997. — 116 с.
4. Горський В. Дмитро Чижевський як фундатор історико-філософського українознавства // Горський В. Філософія в українській культурі: (методологія та історія). — К.: Центр практичної філософії, 2001. — С. 144-150.
5. Гуссерль Э. Философия как строгая наука // Гуссерль Э. Логические исследования. Картезианские размышления.- Минск: Харвест; М.: АСТ, 2000. — С. 667-743.
6. Закидальський Тарас. Досліди в діаспорі над історією вкраїнської філософії // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — №4. — С. 89-100.
7. Козак Степан. Українська романтична історіософія з погляду Дм.Чижевського // Філософська і соціологічна думка. — 1994. — №5-6. — С. 29-36.
8. Кримський С. Дмитро Чижевський про національне визначення історико-філософського процесу в Україні // Філософська думка. — 1998. — №3. — С. 103-110.
9. Лісовий В. Дмитро Чижевський: життєвий шлях і світогляд // Лісовий В. Культура. Ідеологія. Політика. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. — С. 297-325.
10. Пизюр Є. Дмитро Іванович Чижевський (до 60-літнього ювілею). — Б.м. Вид-во “Україна”, 1955.
11. Погорілий А.О. Чижевський як історик української філософії // Проблеми філософії.- К., 1992.- Вип. 92.- С. 20-27.
12. Пріцак О., Шевченко І. Пам’яті Дмитра Чижевського // Філософська і соціологічна думка. — 1990. — №10. — С. 86-99.
13. Хруцький А. Коментар до історіографії філософії в Україні Чижевського // Сучасність.- 1988. — Ч.5. — С. 61-68.
14. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні.- Мюнхен, 1983. — 175 с.
15. Чижевський Д. С.Л.Франк як історик філософії і літератури // Філософська і соціологічна думка. — 1990. — №11. — С. 36-49.
16. Чижевський Д. Антична філософія в конспективному вигляді. — Кіровоград, 1994. — 72 с.
17. Чижевський Д. Українська філософія // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича.- К.: Либідь, 1993. — С. 167-188.
18. Шеллинг Ф.В.Й. Философские исследования о сущности человеческой свободы и связанных с ней предметах // Шеллинг Ф.В.Й. Сочинения в 2 т. — М.: Мысль, 1989. — Т.2. — С.86-158.
0 коментарів